День енергетика Y2К

День енергетика Y2К

Це були складні, але веселі часи.

Коли перші шість місяців отримував на руки по п’ятдесят гривень, через піврічну заборгованість по зарплаті.

Коли стажером з тремтячими колінцями на висоті трьох метрів натирав до блиску ізолятори високовольтного роз’єднювача.

Коли по десять разів на день відчиняв заслонку кабельного каналу, щоби тицьнути індикатором напруги у оголені контакти. Найдосвідченіші колеги замість індикатора використовували спеціально відрощений ніготь великого пальця. Якщо при повільному наближенні нігтя до кабельного відростку чується легке дзижджання — значить напруга є.

Коли влітку в службовому УАЗіку було за плюс п’ятдесят і водій сварився на приспущене вікно, бо «шию продує». А взимку на дорожних ямах через промерзлий комбінезон було чути калатання яєць. Своїх та водійських.

Коли з грудня до березеня ходив у валянках, ватніку і з гумовими рукавицями під пахвою. Вбрання та обладнання передавалися з покоління в покоління, від найстарших колег до молодших.

Коли холодними ночами кемарив в нагрітій саморобними ТЕНами дерев’яній коптьорці. Засмальцьований матрас загального користування стелився на зняті з петель двері, які ставилися на два розставлені посеред кімнати стільці.

Коли, після переданої через радіо команди диспетчера «ввести в експлуатацію високовольтний вимикач», брав довгу залізну палицю-важіль, йшов до комірки вимикача, заводив пружини і вдаряв палицею по кнопці ввімнення. Після чого біг коридором до найближчого виходу, бо свіжоввімкнений вимикач міг запросто вибухнути від короткого замикання. Релейний захист не завжди спрацьовував — майстри-релейники воліли використовувати спирт на інші потреби, ніж протирання контактів вторинних кіл.

Відео ілюстративне. Не намагайтеся повторити це вдома!

Коли одного разу бігав палаючою підстанцією в протигазі, а додому прийшов із чорними від кіптяви кружальцями під носом. Скельця в протигазі постійно запотівали, і доводилося його стягувати, щоби щось розгледіти.

Коли, лякаючись власної тіні, йшов до міської підстанції через розхристані буревієм дерева нічного парку, щоб вимикати струм в мікрорайонах. Свій вимикач в часи віялових відключень я, звісно, не чіпав, тому мої сусіди були щасливі.

Коли, після закінчення зміни о восьмій вечора, заходив «за схему» до диспетчерської, де в тісному колі втомлених колег випивалися чергові сто грам із цибулиною під закуску.

Багато спогадів, але жодної світлини. Тільки посвідка з присвоєними групами електробезпеки, як доказ, що все відбулося насправді.

Поділитися текстом...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter