Про «Нонсенс» Джеймі Голмза: осягнути і перемогти

Про «Нонсенс» Джеймі Голмза: осягнути і перемогти

Нещодавно закінчив читати надзвичайно цікаву книжку «Нонсенс — осягнути та перемогти» Джеймі Голмза (в оригіналі: «Nonsense — The Power of Not Knowing»), видану у видавництві «Наш Формат» у перекладі Марії Шимчишин. У ній йдеться про наше ставлення до невизначеності та непереборний потяг до завершеності та як це впливає на прийняття рішень у будь-якій сфері нашої діяльності.

Нонсенс - осягнути і перемогти (с) Наш ФорматЩо таке ставлення до невизначеності та прагнення завершеності? Коли щось іде не так, як нам хочеться, і ми намагаємося змінити перебіг подій та повернутися в нашу затишну зону комфорту, попри мінливі обставини. Особливо залюбки ми робимо це під тиском або через брак часу. Коли ми спрощуємо наше світосприйняття до зрозумілих (і примітивних) шаблонів, ми несвідомо закриваємо шлях до творчих рішень та обмежуємо здатність адекватно реагувати на зміни. Книжка допомагає ґрунтовно переосмислити те, чому і як ми приймаємо рішення.

Спираючись на очевидні речі чи на минулий досвід, не можна досягнути чогось нового. Є навіть влучний афоризм, авторство якого приписують Ейнштейну (хоча вперше ці слова були опубліковані в брошурі для наркозалежних): «Безумство — це робити одне й те саме знову і знову, але щоразу чекати на інший результат». Але якщо навчитися ладнати з невизначеністю під час розв’язання проблем чи пошуку рішень за допомогою нових, досі незнаних методів і сприймати невизначеність як невіддільну частину нашого життя — це може допомогти в скрутний момент. Як, наприклад, у роботі перемовників під час антитерористичних операцій (про це йдеться в одному з розділів), або ж розвинути здатність осягати нове (як у творчих чи наукових професіях).

Нижче я наведу уривки з книжки про теми та концепції, які мене зацікавили найбільше.


Частина І

 

Про Мішеля Томаса

І його геніальний спосіб вивчення іноземних мов (до речі, за його курсом я вчив німецьку — абсолютно геніальна методика, яка не вимагає запам’ятовування і ґрунтується на спорідненості різних мов).

Мішель Томас — єврей польського походження, що пройшов німецькі концтабори, а пізніше став агентом американського корпусу контррозвідки, викриваючи підпільні осередки неонацистів після закінчення Другої Світової війни. У книжці розповідається про те, як його методи навмисного введення людини в стресову ситуацію дали змогу викривати колишніх офіцерів СС.

І навпаки — позбавлення стресу та тиску «відкриває» людину до сприйняття нового та незвіданого, наприклад — вивчення іноземних мов. Він дійшов висновку, що «… конкретна ситуація є визначальною для відкриття чи закриття свідомості. Він навчився використовувати ситуативні важелі для того, щоб опановувати нашу розгубленість перед неоднозначністю».

Одна з його цитат:

«Я відчував, що найбільш чужа річ для будь-кого — це вивчення іноземної мови. Не найважча, підкреслюю, а найбільш чужа — просто тому, що від початку ви не знаєте нічого».

 

Про шведську горілку Absolut

І про те, як неординарний підхід до реклами вивів звичайний горілчаний напій на рівень культового бренду.

«Реклама залишала деякий простір для польоту фантазії споживача, так само, як і невеличкі ребуси, розв’язування яких буває доволі кумедним.… Тріумф бренду Absolut допомагає нам краще осягнути реакцію свідомості на неоднозначність».

 

Про ефект МакҐурка

І про те, як наш розум заповнює прогалини, розв’язує неузгодженості та як упередженість спотворює наш безпосередній досвід.

Якщо у відеоряді, де людина вимовлятиме звук «ба», залишити звукову доріжку та синхронізувати з новим відео, де губи вимовляють звук «фа», ми будемо чути новий звук «фа», попри те, що насправді звук є той самий, який ми чули на початку, тобто «ба».

Перегляньте відео, щоби пересвідчитися в цьому.

«Ба» чи «Фа»?

«Наше очікування того, що склад, який ми чуємо, і порухи губів, які ми бачимо, мають збігатися, настільки сильне, що спотворює наше сприйняття звуку».

І ще один приклад зі спотвореним текстом. «У цьому разі ми свідомі, що перед нами проблемна ситуація, й одразу ж розв’язуємо її на підсвідомому рівні»:

«Вдіопівндо до дслоіждення Кмербиждськгоо уівнесриетту нспарадві не має заннченя, у яомку пряокду рзошатаонві ліетри у сволі; єндие, що вжалвио, — це те, щоби пршеа й отснная ліерти блуи на соївх мцсіях. Усе іщне мжое бтуи цлкоім слпуанте, але ми всо ондо почриатмєо з лгкестію.»

 

Про гумор

Що спричиняє сміх? Чому ми сміємося? Якщо потрапляємо в ситуацію, відмінну від такої, на яку ми сподівалися. Гіпотеза, що підтверджується експериментами, наведеними в книжці.

Але багато що залежить від ситуації та від очікувань людини в цей момент, тому жарт в одній ситуації може викликати нестримний сміх, а в іншій його просто проігнорують.

Деякі жарти дуже докладно розкладені по поличках, й автор пояснює, що робить їх смішними.

Про сільського лікаря та сина людського

Про «Нонсенс» Джеймі Голмза
«Син людський», 1964 Рене Маґрітт

Сюрреалістичний твір Франца Кафки «Сільський лікар» (навіть закортіло його прочитати — віднайшов переклад українською) і картину Рене Маґрітта «Син людський» було використано в низці експериментів, які показали зростання потреби у визначеності, після прочитаного чи побаченого.

Коли учасники були введені в спантеличений стан через видиму абсурдність творів, «… люди, які прочитали бентежливі оповідання, були більше готові до виявлення шаблонів». А тим учасникам, яким показали картину, «продемонстрували більше прагнення до впорядкованості в їхньому житті, ніж ті респонденти, яким показували пейзаж». Чому так трапляється? Читайте нижче.

Про зв’язок катаклізмів, кількості розлучень, шлюбів та народжуваності

Люди, що пережили якісь катастрофічні події (землетрус, теракт), мають збільшену потребу у визначеності. Наше намагання відновити порядок після усвідомлення безладу визначає 60 % щоденної поведінки людини. Відповідно, невизначеність, спричинена травматичною подією, робить відчуття неясності нестерпним. Тому, наприклад, люди, у яких раніше тільки жевріли якісь сумніви (одружуватися чи ні? розлучатися чи ні?), потребують негайної чіткості та розв’язання цих питань, і відповідно роблять рішучі кроки до того, аби швидше повернути своє життя до нормального річища.

Автор дає слушні поради, що робити в той час, коли наша потреба у визначеності зростає — чи то через екстраординарні події, чи через занепокоєність або настороженість, які роблять людину імпульсивною.

«Зберігати спокій у ситуації невизначеності, мати ясний розум — усе це допоможе вам раціонально розв’язати будь-яку проблему. Добра порада — зачекати з прийняттям рішень кілька днів і продумати їх у різних емоційних станах».

Насправді згадайте ті повідомлення, які ви надіслали комусь зопалу після сварки, коли єдиним правильним варіантом було перечекати й дати собі заспокоїтися. Чи коли імпульсивно зреагували на якусь ситуацію, замість того, щоби дати собі більше часу на те, аби краще в ній розібратися.

«Виробіть звичку, що коли ви приймаєте рішення, вам слід обов’язково зважити, наскільки ви напружені. Чи вас змушують прийняти рішення поспіхом? Ви стомлені? У вас є якісь особисті проблеми? Подумайте про те, як різні тривожні стани впливають на рішення та їх наслідки».

 

Про людську амбівалентність

І про те, чому політики не дотримують обіцянок, і чому терористи несподівано змінюють свої вимоги.

Ми свідомо відкидаємо думку про те, що ми насправді є амбівалентними істотами — нам притаманна двозначність. Тому цілком природно, якщо наші погляди стають суперечливими. І часто буває, що ми хочемо чогось і водночас не хочемо цього. Спадають на думку всі ті політичні перипетії в Україні за останні 20 років. Народ, у його підвищеній потребі до визначеності (після краху СРСР), стабільно обирає один за одним своїх керівників-політиків різного ґатунку і стабільно розчаровується в кожному з них.

Потреба у визначеності надає цим політикам ілюзорних рис, спасителів, «месій», у тому числі й у їхніх власних очах — кожен із них хоче й одночасно не хоче ним стати. Ми щоразу сподіваємося — ось, нарешті! Це той, «обраний», який нарешті виведе народ із блукання коридорами постімперського існування! Але ми забуваємо, що кожен із них — це звичайнісінька людина, якій притаманна двозначність у поглядах, що можуть мінятися під впливом обставин. А це однозначно сприймається нами як «зрада».

Ми робимо одне, говоримо інше, думаємо третє. Й автор стверджує, що «це можна вважати основним станом людської свідомості»:

«Амбівалентність — це набагато поширеніший стан людської свідомості, ніж думає більшість людей».

У книжці наводяться неймовірно цікаві приклади з роботи перемовників під час облоги релігійної секти «Гілка Давидова» 1993 року в Техасі, коли в результаті штурму загинули понад 70 людей. Вправний перемовник має унікальну рису враховувати роль амбівалентності й не робити квапливих висновків із суперечливої інформації. Коли, наприклад, терорист несподівано змінює умови чи скасовує домовленості. І ця риса «передбачає насамперед низьку потребу в завершеності, навіть у стресових ситуаціях». Наводиться цитата одного такого перемовника:

«В більшості таких випадків люди спантеличені й амбівалентні. Половина їхнього єства прагне померти, друга половина — жити. Одна половина хоче здатися, а друга — ні».

Відразу пригадую ситуації з власного життя: хочу я з нею познайомитися чи ні? Хочу я нову роботу чи мені й на старій добре? Піти на тренування чи залишитися вдома? І це цілком природно — перебувати в такому стані, коли щось хочеш і не хочеш водночас.

На тему амбівалентності та складності вибору раджу переглянути дуже чудовий фільм «Пан Ніхто» («Mr. Nobody»):

«Поки ти не робиш вибір, усе залишається можливим»


Частина ІI

 

Про шкалу потреби в завершеності

І про те, як ви самі можете перевірити свою потребу в завершеності, пройшовши такий тест.

«Оцініть кожне твердження за шкалою від 1 бала (цілком не погоджуюся) до 6 (цілком погоджуюся).

  1. Я не люблю непевних ситуацій.
  2. Я не люблю запитань, на які можна відповісти по-різному.
  3. Я вважаю, що розмірене життя з чітким графіком найкраще підходить для мого темпераменту.
  4. Я почуваюся некомфортно, коли не розумію, чому щось несподіване трапляється в моєму житті.
  5. Я відчуваю роздратування, коли хтось один не погоджується з усіма іншими в групі.
  6. Я не люблю потрапляти в ситуації з невідомим закінченням.
  7. Після прийняття рішення я відчуваю полегшення.
  8. Коли я наражаюся на проблему, то намагаюся одразу ж її розв’язати.
  9. Я швидко втрачаю терпіння й починаю нервувати, коли не можу відразу розв’язати проблему.
  10. Я не люблю перебувати поряд із людьми, які здатні на імпульсивні вчинки.
  11. Я не люблю людей, які говорять багатозначно.
  12. Я вважаю, що розміреність побуту дає мені змогу більше насолоджуватися життям.
  13. Я люблю чіткий і розпланований спосіб життя.
  14. Зазвичай перед тим, як щось вирішити, я не раджуся з багатьма людьми.
  15. Я не люблю непередбачуваних ситуацій.

Підсумуйте бали. Ваша потреба в завершеності (на сьогодні) вища за середню, якщо результат становить 57 балів і більше.

Залежно від вашого настрою, показник може підвищуватися або знижуватися, й у різних людей однаково буває різний середній бал. Зростання потреби в завершеності пов’язане з загостренням природної емоційності під час осмислення аномалій чи розв’язання неузгодженостей».

Хоча в мене й підвищена потреба в завершеності, після прочитання цієї книжки я краще почав розуміти свій стан, коли хочеться «зараз же, і негайно!» щось виправити, покращити, змінити, переінакшити. Я усвідомлюю, чому це відбувається, і даю собі трохи часу на те, щоби поглянути на ситуацію під впливом різних емоцій і в різному стані, а не тільки тоді, коли я, наприклад, знервований чи роздратований (що робить мене імпульсивним).

Про помилкові діагнози

І про шокуючі історії лікарських діагнозів. Інформація й роздуми, наведені в розділі, що має назву «Параноя медичних аналізів», вражають. Розділ починається історією про жінку, якій поставили діагноз: рідкісний тип раку. Але вона відчувала, що цей діагноз був помилковим, бо попри виявлену пухлину жінка почувалася добре й не було жодних інших симптомів, які б вказували на погіршення стану здоров’я.

Результати аналізів були суперечливі, але лікар наполягав на тому, щоби хіміотерапія розпочалася якнайшвидше, бо без неї жінка не протягне й півроку. Коли вона сама вирішила ознайомилася з результатами аналізів двох незалежних лабораторій, то виявилося, що жоден із них не був беззаперечним! В одному було зазначено «підозра на», в іншому — «найбільш ймовірно». Після звернення до ще одного (третього) онколога, який призначив ще один, додатковий аналіз, виявилося, що жінка не була хворою.

«Помилковий діагноз міг повністю змінити її життя… Вона перенесла б хіміотерапію і втратила б волосся… І, що найбільше дратує, після лікування медики повідомили б їй про те, що в неї вже немає раку, і все це завдяки їм».

Далі йдеться про дослідження на тему кількості помилкових діагнозів у медицині. Науковці дійшли висновку, що нові технології зовсім не покращили ситуації в медицині:

«Немає значення, у якому десятилітті — 1960-ті, 1970-ті чи 1980-ті роки — приблизно 10 % діагнозів були помилковими. Ще у 12 % випадків лікарі ставили неправильні діагнози, щоби не змінювати призначеного лікування».

Узагальнюючи, лікарі постійно живуть у стані невизначеності щодо призначення лікування, попри весь неймовірний арсенал діагностичних засобів. Це робить їхню професію важкою, а пацієнта нещасним. Відповідно, лікарі прагнуть до завершеності, і тому можуть зловживати аналізами, призначаючи їх один за одним, якщо з першого разу не вдалося виявити «щось, що пояснює більшість чи майже всі симптоми, не розпитуючи пацієнта «що ще це може бути?». Бо вони ж (аналізи) дають змогу без зайвого мудрування розв’язати проблеми своїх пацієнтів!

Як писав 2002 року хірург і письменник Атул Ґаванде:

«… Медицина перебуває в стані невизначеності. А мудрість — як для пацієнтів, так і для лікарів — залежить від усвідомлення цього факту».

 

Про освіту, інноваційність та критичне мислення

І про те, що помилки та поразки — це невіддільна частина процесу навчання і «занурення в невідоме». Якщо ви прагнете бути в чомусь оригінальним, то мусите прийняти той факт, що ви блукаєте невідомими сферами, де немає готових відповідей — ви просто не можете зважити свої шанси на успіх і наробите купу помилок.

Найбільше це стосується таких галузей, як наука та інноваційні технології:

«В окремих галузях науки експерименти провалюються в понад 70 % випадків. Більш ніж 70–80 % нових продуктів зазнають невдачі. Венчурні підприємці, кінорежисери, книговидавці, програмісти-розробники відеоігор та дослідники-фармацевти — усі вони часто наражаються на високий ризик провалу».

Невдача — визначальне у відкриттях і творчих процесах

Робиться дуже важливе зауваження про те, що в сучасному світі, де процеси здебільшого автоматизуються чи перекладаються на дешевші ресурси, «… будуть успішними та процвітатимуть лише ті люди, які створюють нові економічні можливості». І тому «завтрашні працівники повинні вміти опановувати невизначеність і невдачі, що супроводжують будь-яку інновацію». Чи готуються до цього учні та студенти в навчальних закладах? Навряд чи.

Наведені твердження та приклади дуже резонують зі статтею Dmytro Semenov про українську освіту. Насправді це проблема не лише української освіти, а глобальна. І спричинена вона інертністю постіндустріального суспільства, у якому досі навчають за канонами індустріального світу, коли увага концентрується на автоматичному застосуванні навичок. І це не допомагає навчитися давати раду в ситуаціях, де потрібно застосувати свою винахідливість.

«Лекції не передбачені для того, щоби допомогти студентам розв’язати амбівалентні завдання… Від лекцій така ж користь, як і від читання підручника. У них повідомляються факти. Така форма навчання застосовується з епохи Середньовіччя, коли було передбачено, що лектор повинен читати вголос з оригінального джерела».

Такий підхід до освіти є надзвичайно згубним і насправді шкодить розвитку молодого, винахідливого покоління, стійкого до переживання невдач та відкритого до сприйняття неоднозначностей. Адже на сучасному робочому місці зараз найбільше цінується вміння впоратися з проблемою, що не має однозначного розв’язку.

«Подумайте, як ви навчилися робити те, що ви робите дуже добре. Ви навчилися цього, бо вам розповіли, як це робиться? Чи ви навчилися цього на практиці, намагаючись самотужки чи з чиєюсь допомогою опанувати це?».

Питання, які ставляться в цьому розділі, вимагають термінового перегляду методів виховання та навчання, хоча б власних дітей:

«А вам колись читали лекцію про необхідність помилятися чи успіх у розробці чогось нового? Чи аналізували ви невпорядкованість творчого процесу? Вам коли-небудь давали завдання, де ви мали б зазнати невдачі на 80 %? Чи ставили перед вами в школі питання, які не можна розв’язати? Чи навчали вас, як переживати невдачу?»

Звісно, є винятки, і, якщо пощастить, можна натрапити на викладача з прогресивними методами навчання. Це буде для вас (чи ваших дітей) великим щастям і дуже цінним досвідом. Якщо звернутися до аналогій, спадає на думку культовий фільм «Спілка мертвих поетів» із Робіном Вільямсом у головній ролі.

«Джон Кітінг — новий викладач англійської мови в консервативному коледжі»

«Є список методик, що допоможуть студентам давати раду незвичним ситуаціям і всьому, що з ними пов’язане. Його можна поділити на три категорії:

  1. Студенти мають знаходити й розпізнавати помилки самостійно.
  2. Студенти повинні дискутувати з незвичних для них позицій.
  3. Студенти повинні отримувати завдання, яких вони не можуть розв’язати».

Також звертається увага на важливість усвідомлювати свій емоційний стан під час зустрічі з неоднозначностями реального світу:

«Призвичаєність до збентеження, вміння визначати власні помилки, гнучкість та готовність ризикувати — основні емоційні навички. Студенти мають звикнути до думки, що частиною інноваційного процесу є не лише невдача, а і збентеження».

Далі в розділі ви дізнаєтеся про експерименти, котрі визначають, коли люди вчаться на своїх невдачах, а коли ні, особливо під час прийняття рішень. Чому тоді, коли «все йде добре», потрібно бути особливо насторожі та критично аналізувати причини успіху, так само ретельно, як і причини невдач. Перемоги переважно вводять нас в оману, і ми думаємо, «що так буде завжди». А успіх переконує нас, що ми все робимо правильно.

У документальній стрічці про студію Pixar Стів Джобс описав, як «початково дуже перспективні компанії руйнуються через власний же успіх. Небезпека виникає тоді, коли керівництво перестає піддавати сумнівам те, що вони вже знають, — коли перший проект компанії насправді дуже успішний, але ніхто не розуміє, чому продукт став успішним. Їхні амбіції зростають, і вони вже уявляють свою велич, і тут їхній наступний продукт цілковито провалюється».


Частина ІII

 

Про головоломки та де шукати приховані відповіді

Переказ коштів за допомогою СМС уперше запровадили на Філіппінах наприкінці 90-х, коли люди зрозуміли, що скретч-картки поповнення рахунку можна використовувати як електронну валюту, яку можна пересилати родинам із заробіток без виснажливих подорожей додому, щоби передати гроші. Це приклад інновації, що сталася завдяки виходу за межі традиційних способів використання того чи іншого пристрою (картка з кодом для передплачених хвилин).

Телеграф уперше використали для боротьби зі злочинністю на станції Паддінгтон-Слау 1844 року. До його винаходу найшвидшим способом передавання інформації був потяг, і цим користувалися кишенькові злодії — вони грабували пасажирів на одній станції, застрибували в потяг і виходили на іншій, де про злочин ніхто не знав. Але передане одного дня зі станції Паддінгтон на станцію Слау закодоване повідомлення про кишенькового злодія допомогло упіймати крадія. Це несподівано розширило горизонти використання телеграфні лінії, встановлені вздовж колій лише для того, щоби замовити собі екіпаж ще до прибуття потяга!

У книжці докладно описується історія Александера Ґрема Белла, коли він уперше запатентував телефон — це розповідь про те, як народжуються визначні винаходи.

1874 року Томас Едісон винайшов спосіб одночасно передавати чотири повідомлення (квадруплекс), що економив компанії Western Union півмільйона доларів щорічно. Це були перегони з високими ставками, і двоє винахідників — Еліша Ґрей та Александер Ґрем Белл  — приєдналися до них, працюючи над покращенням пропускної здатності телеграфу, щоб одночасно передавати більше повідомлень.

Ґрей був на крок попереду від Белла у винайденні телефону, але саме Белл розпізнав прихований потенціал майбутнього винаходу і продовжував над ним роботу, не піддаючись на вмовляння своїх меценатів зосередитися на багатофункціональному телеграфі. Ґрей зациклився на єдиній функції телеграфу — передаванні телеграм. Тоді як Белл завдяки своїм спостереженням зауважив прихований потенціал передавання голосу на відстані. Він зміг звільнитися від усталених загальноприйнятих підходів до суті предмета чи його функцій і зміг розпізнати новітність «здатного говорити телеграфу», що привело його до найприбутковішого патенту за всю історію США.

Такі осяяння, які трапилися в Белла, відбивають спосіб мислення, що бере участь у розгадуванні головоломок. У розділі пропонується розв’язати три логічні головоломки, які перевіряють вашу здатність вийти за межі очевидних категорій, за якими ми впорядковуємо наш світ, і розпізнати приховані функції об’єктів, замість механічного розпізнавання загальновизнаних функцій.

Один із класичних тестів — кімната з трьома лампочками. У коридорі є 3 вимикачі. Як взнати, який вимикач належить до якої лампочки, якщо в кімнату можна зайти лише один раз?

тест - кімната з трьома лампочками

Висновок, запропонований психологом Тоні МакКеффрі, що запропонував метод розв’язання подібних задач, названий «технікою складових частин»:

«… майже всі відкриття відбуваються у два кроки. По-перше, потрібно виявити приховану рису предмета. По-друге, знайти рішення, що ґрунтується на цій властивості».

Якби капітан «Титаніка» був знайомий із цим методом, він міг би використати айсберг як пліт, пришвартувавшись до нього, замість того, щоби розглядати його як руйнівну силу!

Для винахідника чи для будь-якого творця визначальними характеристиками є здатність дивуватися, запозичати рішення з інших сфер, постійно експериментувати й не зациклюватися на чомусь одному, а робити якомога більше комбінацій чогось нового, щоби врешті отримати саме те неочікуване рішення, що змінить світ. Саме так працював зі своїми винаходами Едісон, який досі має рекордну кількість патентів — 1093.

«Вихід за межі наявних концептуальних категорій і запозичення рішень з інших царин є визначальними для створення інновацій».

У кінці цього надзвичайно цікавого розділу пояснюється різниця між винахідниками та фахівцями і те, які саме риси роблять винахідника винахідником.

Про різноманіття та наслідки двомовності

І про те, що є позитивний зв’язок між двомовністю та творчістю. На прикладі історичних досліджень робиться висновок, що інтеграція в інші культури згодом приводить до значних зрушень у певних сферах людського розвитку, як-от медицина, література чи малярство. Автор пояснює, чому проживання в чужій країні робить людей більш винахідливими. Занурення в нову культуру допомагає вийти за межі традиційного мислення, ефективніше розв’язувати головоломки, генерувати творчі ідеї та краще давати раду неоднозначності.

Наведу приклад із власного досвіду. Я нещодавно відвідував підприємницький семінар, у якому йшлося про емігрантів, що започатковують бізнес у Німеччині. Серед іншого, порівнювалися статистичні цифри — кількість громадян Німеччини, які заснували бізнес, з кількістю негромадян, які приїхали до Німеччини в пошуках кращої долі та вирішили відкрити свою справу (власне, те, що я є одним із таких іммігрантів, і було причиною моєї участі в семінарі). І дійсно, з наведеного нижче графіка можна зробити висновок, що вихідці з інших країн більше здатні на ризик та невизначеність, яку несе із собою власне діло, аніж корінні громадяни, котрі міцно прив’язані до культурних настнов та поведінкових орієнтирів, що визначають місцеву культуру.

Динаміка заснування власного бізнесу громадянами Німеччини та іноземцями в період із 2004 до 2013 року включно. Індекс 2004 = 100 % Джерело: IfM Bonn.

А якщо взяти приклади із книжки, то 30 % з тих іммігрантів, що народилися за межами США, є авторами запатентованих винаходів, а чверть із них стала Нобелівськими лауреатами. 52 % з видатних американських математиків були чужоземцями або американськими громадянами в другому поколінні. Експериментально доведено, що «люди, які провели якийсь час за кордоном, частіше розв’язують головоломку Карла Дункера»:

Як закріпити свічку, що горить, на стіні (пробковій дошці) таким чином, щоб віск зі свічки не крапав на стіл нижче? Можна використовувати лише: коробку сірників, коробку креслярських кнопок.

Американський учений, психолог та педагог Джером Брунер визначив культуру як «набір інструкцій для згладжування ймовірних суперечностей. А відомі бренди, технології та генії, яким ми повинні вірити, слугують орієнтирами для сприйняття світу». Тому тимчасове чи постійне перебування під впливом інших культур може надати нам більшої витривалості в умовах невизначеності, робить нас більш творчими в пошуках рішень та формує кращу гнучкість нашого світогляду, розриваючи усталені шаблони.

Володіння іноземними мовами — це один зі шляхів розірвати шаблони й ширше осягнути світ. З’ясовано, що «мовні обмеження можуть перешкоджати інноваціям, натомість вивчення іноземних мов сприяє подоланню цих перешкод».

«Білінгви перемагають монолінгвів у трьох ключових аспектах: здатність зосередитися, вміння відсіяти непотрібну інформацію й пам’ятати необхідну. Оскільки обидві мови активні й функціонують одночасно, білінгви мають пам’ятати не лише про те, яку мову в якій ситуації використати, а і про необхідність такого вибору».

Іншими словами — білінгви більш творчі й також краще дають раду неоднозначності. За словами автора, найкращий опис джерел творчості, який він будь-коли читав, це слова американського письменника Джона Ґарднера з книжки «Про моральну літературу»:

«Мистецтво починається в рані, у недосконалості — у рані, що від початку притаманна природі самого життя, — і є намаганням або навчитися жити з раною, або вилікувати її».

«Проживання у двох місцях, перебування у двох культурах та соціальна алієнація (відчуження) є можливими джерелами творчості».

«Два найпоміркованіші поети, які писали англійською — Чосер і Шекспір, — постійно переїзджали з місця на місце в пошуках кращого. Їхня велич почасти полягає в тому, що за допомогою поезії вони могли розв’язати суперечності між старим та новим».

Знову ж із власного досвіду — ми є українськомовною родиною, але змалечку ми привчили свого сина до англійської мови, також через спілкування з однією зі своїх бабусь він вивчив російську. Кілька років тому ми переїхали до Німеччини, й ось тепер у свої 12 років він вільно розмовляє також німецькою і творить цікаві речі. Тому я впевнений, що між знанням мов і творчістю є не лише теоретичний зв’язок.

Ті, хто володіють іноземними мовами, краще справляються з тестом Струпа, де необхідно назвати кольори слів, при цьому колір не збігається з написаними словами (наприклад, слово «червоний» написано жовтим):

Тест Струпа

Цікаво, що такий тест використовували для виявлення радянських шпигунів. У ньому слова були російськими, і за його допомогою визначалося, чи людина вільно володіла російською мовою. Тест був дуже ефективний, адже важко пригнітити природне бажання прочитати слово.

У розділі також розглядаються стереотипи та упередженості, які викликаються нашою спраглістю до чіткості та прагненням отримати швидкі та зрозумілі відповіді. Вони допомагають нам усе спрощувати, але через це багато чого залишається поза нашою увагою й ми втрачаємо чимало інформації. Так, наприклад, в одному з досліджень учасникам показали зображення чорношкірого й білого чоловіків, що сперечалися, й один із них тримав у руці бритву. Після того, як учасників попросили пригадати, у кого з них була бритва, то половина вказала на чорношкірого чоловіка. Чудовий приклад упередженості в дії!

Наприкінці стверджується, що емпатія і творчість народжуються з розмаїття, і шлях до засвоєння інших культур лежить через уяву. Словами Марка Твена:

«Подорожі руйнують упередження, фанатизм і обмеженість».

Я з ним цілком погоджуюся. Висока потреба в завершеності (див. тест потреби в завершеності) перешкоджає творчості. І якщо немає можливості подорожувати, то тут допоможе читання книжок, коли ви живете життям іншого й подумки перебуваєте в інших соціальних та культурних групах.


Епілог

 

«Спробуйте визначити, як ви змінилися за останні десять років, за шкалою від 1 до 10. Тепер за тією ж шкалою спрогнозуйте, як ви змінитеся за наступні десять років. Порівняйте свої бали. Ви однаково оцінюєте зміни в минулому й у майбутньому?»

Найімовірніше, ви скажете, що 10 років тому ви були зовсім іншою людиною. А в майбутньому ви очікуєте на незначні зміни своєї особистості. Ви гадаєте, що вже сформувалися.

І ви помиляєтеся.


Якщо ви дочитали цю статтю до кінця, це означає, що вам небайдужі та цікаві теми, викладені в книзі Джеймі Голмза. Ще раз зауважу, що тут описана лише невелика частка того, про що пише автор. У книжці ви знайдете набагато більше цікавих прикладів, фактів, досліджень та історій із реального життя, які розкривають тему нашого ставлення до неоднозначності. Тому, якщо у вас є можливість придбати та прочитати книжку в оригіналі, вона є доступною на амазоні в різних форматах під назвою «Nonsense: The Power of Not Knowing». Для українськомовних читачів є паперове видання у твердій обкладинці «Нонсенс — осягнути і перемогти» від мого улюбленого видавництва «Наш Формат».

Успіхів у вашій боротьбі з потребою у визначеності!

Поділитися текстом...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter