Чотири стадії життя

Чотири стадії життя

Наведений нижче текст є перекладом з англійської статті Mark Manson «The Four Stages of Life». На мою думку, ця стаття частково містить відповіді на питання про зміст життя і «для чого ми взагалі живемо». Принаймні мені особисто настільки припала до вподоби запропонована концепція, що я вирішив зробити внесок у розповсюдження цього тексту також українською мовою.

Сподіваюся, що текст зацікавить усіх, хто шукає відповіді на екзистенційні питання та намагається пояснити собі, чому друзі, з якими так добре товаришувалося в юності, раптом стають чужинцями; чому хапатися за будь-яку діяльність ніколи не доводить до добра; чому важливо вчасно зупинитися, відкинути все зайве, навіть якщо це може комусь не сподобатися. І багато інших «чому».

Життя — лайно. А потім ви помираєте. Одного дня, роздивляючись свій пупок, я дійшов висновку, що лайно в житті трапляється на чотирьох його стадіях. Ось вони.

СТАДІЯ ПЕРША — ІМІТУВАННЯ

“Terminator 2: Judgment Day” © Carolco Pictures

Ми народжуємось абсолютно безпомічними. Ми не вміємо ходити, не можемо розмовляти, не здатні себе прогодувати. Щоби бодай чогось навчитися, ми приречені спостерігати та копіювати чужу поведінку. Спочатку ми опановуємо фізичні навички, як-от ходіння та мовлення. Потім розвиваємо соціальні навички, спостерігаючи за поведінкою тих, хто нас оточує. Нарешті, уже в пізньому дитинстві, ми вчимося адаптуватися до культурного середовища, наслідуючи суспільно-прийнятні правила гри та намагаючись відповідати загальним поведінковим нормам.

Мета Першої стадії — навчитися повносправно функціонувати в суспільстві, щоби розвинутися в незалежних та самодостатніх людей. Ідея полягає в тому, щоби дорослі підтримували та розвивали наше вроджене прагнення приймати власні рішення та діяти самостійно.

Але в декого з цим великі проблеми1 (тут і далі — примітки автора — див. у кінці тексту). Не здатні на підтримку, дорослі карають нас за наше прагнення до самостійності. І це шкодить нашому розвитку. Тоді ми затримуємося на Першій стадії, сліпо мавпуючи чужу поведінку та нескінченно намагаючись задовольнити всіх навколо, щоб уникнути осуду та пліток2.

У «нормального» здорового індивіда Перша стадія триватиме до пізнього підліткового віку або до повноліття3. У декого вона може затягнутися й надовше. Деякі люди прокидаються одного дня у свої 45, здивовано озираючись навколо та розуміючи, що вони ніколи й не жили для себе. Вони запитують самі себе — на що я витратив усі ці роки?

Це — Перша стадія. Імітування, наслідування. Постійний пошук схвалень та заохочень. Брак власної думки та особистих цінностей.

Ми повинні зважати на стандарти та очікування людей навколо. Але одночасно ми мусимо стати настільки сильними, щоби почати діяти всупереч цим стандартам та очікуванням, якщо ми відчуваємо в цьому потребу. Нам необхідно розвинути в собі здатність діяти самостійно й на власну користь.

СТАДІЯ ДРУГА — САМОПІЗНАННЯ

“Fear and loathing in Las Vegas” © Universal Pictures

На відміну від Першої стадії, де ми вчимося підлаштовуватися та існувати спільно з людьми в тому культурному середовищі, де ми народилися, на Другій ми дізнаємося, що сáме робить нас унікальними та відрізняє від інших. Друга стадія вимагає від нас самостійних рішень та закликає до випробовувань, щоби зрозуміти, що ж саме робить нас такими неповторними.

Друга стадія неможлива без всебічного експериментування та, як наслідок, численних помилок. Ми експериментуємо, коли переїжджаємо на нове місце, коли проводимо час із новими знайомими, приміряємо на собі нові ситуації та пізнаємо нові отвори в людських тілах.

На своїй Другій стадії я втік із дому і відвідав п’ятдесят з лишком країн. Мій брат пірнув із головою в політичне життя Вашингтона. Друга стадія в кожного з нас відрізнятиметься, бо ми всі від природи різні.

Це є процесом самопізнання. Ми пробуємо щось робити. Дещо виходить добре. Дещо не вдається. Ідея полягає в тому, щоби триматися речей, які нам вдаються добре, і рухатися далі.

Друга стадія триває доти, поки ми не впираємося у власні обмеження. Для багатьох це не завжди приємна новина. Але попри те, що говорять на цю тему в численних телевізійних ток-шоу, усвідомлення власних обмежень — це добра й корисна штука.

Попри всі намагання, вам не вдасться опанувати певні заняття тією мірою, якою хотілося б. І вам необхідно знати, що сáме вам не вдається. Я, наприклад, не є від природи схильним до грандіозних легкоатлетичних досягнень. Визнати це далося мені нелегко, але я змирився. Також я вмію готувати приблизно так само вправно, як немовля, що розмазує яблучне пюре по столу. Усвідомити це для себе було теж важливо. Ми маємо знати й розуміти, які саме речі нам не даються до рук. І чим швидше ми це усвідомимо, тим краще.

Також є речі, які спершу видаються чудовими, але з роками втрачають свою привабливість. Наприклад, навколосвітні подорожі. Чи незлічені статеві стосунки. Або випивка щовечора після роботи. Є й багато інших, повірте мені.

Ваші власні обмеження є важливими, бо зрештою ви приходите до усвідомлення того, що час вашого перебування на цій планеті є дуже обмеженим. І тому краще витрачати цей час лише на речі, що мають для вас найбільше значення. Розуміти, що здатність щось робити не означає, що ви зобов’язані це робити. Розуміти, що ваша симпатія до певних людей зовсім не означає, що ви зобов’язані залишатися разом. Усвідомлювати, що за всі можливості в цьому житті потрібно заплатити свою ціну й що ви просто не зможете отримати все на світі.

Існують люди, які ніколи не дозволяють собі думати про обмеження. Можливо, через те, що вони відмовляються визнавати власні поразки, або через оманливу віру в те, що обмежень для них немає. Такі люди застрягають на Другій стадії.

Це 38-річні «серійні підприємці», які досі живуть із мамою й за 15 років не заробили ані копійки. Це «амбітні актори», які досі чекають «свого часу», але за останні 2 роки не були на жодному прослуховуванні. Це люди, які не можуть дозволити собі довготривалі стосунки через настирливе відчуття того, що хтось ще кращий чекатиме на них завтра. Це ті люди, які відмахуються від власних промахів та невдач, наче просто «випускають» пару негативу у всесвіт чи «витрушують» непотрібний тягар зі свого життя.

У певний момент ми всі маємо визнати неминуче: життя коротке і не всі мрії збуваються. Тому нам необхідно обережно підходити до вибору того, у чому ми можемо бути успішними, і зупинитися там, де в нас найкращі шанси.

Але люди, що застряли на Другій стадії, свій час здебільшого витрачають на переконування самих себе в протилежному. Що в них безкрайні можливості. Що вони можуть усе подолати. Вони бачать своє життя, як безупинне зростання та панування над світом, тоді як із боку це має вигляд просто бігу на місці.

У здорових індивідів Друга стадія починається в середньо- або пізньопідлітковому віці та триває зазвичай до 25–35 років4. Про тих, у кого цей період затягнувся надовше, часто говорять, як про людей із «синдромом Пітера Пена». Вічні юнаки в постійних пошуках себе, які насправді нічого не знаходять.

СТАДІЯ ТРЕТЯ — ВІДДАНІСТЬ

”Whiplash” © Sony Pictures

Отже, після того, як ви вперлися у власні межі й визначилися зі своїми обмеженнями (наприклад, легка атлетика чи кулінарія) або побачили, що задоволення від певних занять зійшло нанівець (наприклад, вечірки, відеоігри чи мастурбація), вам залишається лише те, а) що є насправді важливим, і б) у чому ви не є повним лузером. Тепер настав час залишити свій слід у цьому світі.

Третя стадія є чудовим «переобліком» власного життя. У результаті з нього випадають друзі, які морально виснажують чи обтяжують своєю присутністю. Йдуть у небуття заняття та хобі, що є безцільною тратою часу. Відкидаються старі мрії, які навряд чи вже збудуться в найближчому майбутньому.

Тоді ви зосереджуєтеся на тому, у чому ви є найкращими й що є найкращим для вас. Ви зосереджуєтеся на найважливіших стосунках у вашому оточенні. Ви робите головну ставку вашого життя на єдиній місії, нехай це буде робота над подоланням світової енергетичної кризи, стати комп’ютерним генієм чи просто отримати на шию зграйку зашмарканих діточок. Хоч що це, ви зробите це на Третій стадії.

Тепер ви нарощуєте власний життєвий потенціал. Ви будуєте свою спадщину. Що ви залишите після себе? Чим ви запам’ятаєтеся людям? Чи це буде прорив у технологіях енергоощадження, чи новий приголомшливий продукт, чи чудова сім’я — на Третій стадії ви робитимете світ іншим, ніж він був, коли ви до нього потрапили.

Третя стадія закінчується, коли трапляється комбінація з таких двох подій: 1) ви відчуваєте, що вже не спроможні досягти чогось більшого, та 2) ви постаріли та втомилися, і вам більше до вподоби цілими днями сьорбати мартіні та розв’язувати кросворди.

У «нормальних» осіб Третя стадія починається десь від тридцяти з гаком років і триває до досягнення пенсійного віку.

Люди залипають на Третій стадії часто від того, що не вміють позбутися власних амбіцій та звільнитися від постійного прагнення до більшого. Таке невміння відмовитися від влади та впливу у сферах своєї діяльності протидіє природній гамівній дії часу. Тому такі люди часто залишатимуться активними та діяльними ще далеко за свої 70–80 років5.

СТАДІЯ ЧЕТВЕРТА — СПАДЩИНА

Winston Churchill © PA/PA Wire

Люди опиняються на Четвертій стадії, вклавши приблизно півстоліття в те, що вони вважали змістовним та важливим. Вони зробили чудові речі, важко працювали, отримали все, що заслужили, можливо, створили сім’ю або благодійну організацію, чи започаткували політичну або культурну революцію, чи навіть дві, і тепер із них досить. Вони досягли віку, у якому їхня енергія та зовнішні обставини вже не дають змоги переслідувати далі власну мету.

Метою Четвертої стадії є не створити спадщину, а власне переконатися, що вона залишиться після смерті людини.

Це може бути така проста річ, як підтримувати порадами своїх, уже дорослих, дітей крізь призму власного життєвого досвіду. Або поступово передавати свою роботу та проекти учням або протеже. Це може бути також прагнення стати політично активнішим для того, щоби захистити власні цінності — в суспільстві, яке вже не дається до розуміння чи сприйняття, як раніше.

Четверта стадія є важливою психологічно, бо вона робить більш стерпною неминучу реальність власної смертності. Як люди, ми маємо глибоку потребу у відчутті бодай якоїсь змістовності нашого життя. Сенс, у пошуках якого ми постійно перебуваємо, слугує нам психологічним захистом від того, що ми не здатні цілком осягнути своє існування та не можемо оминути смерть6. Отже, втратити цей сенс чи спостерігати, як він повільно зникає з життя, і усвідомлювати себе покинутим цілим світом напризволяще означатиме опинитися віч-на-віч із забуттям та віддати себе в його холодні обійми.

ЯКИЙ ВИСНОВОК?

“The Bucket List” © Warner Bros.

Послідовний розвиток через кожну наступну стадію життя дає змогу краще контролювати наше щастя та добробут7.

На Першій стадії людина, щоби бути щасливою, повністю покладається на інших і є залежною від їхніх заохочень та схвалень. Це насправді є жахливою стратегією через те, що інші люди є непередбачуваними та ненадійними.

На Другій стадії людина починає покладатися сама на себе. Але щоби залишатися щасливою, вона все ще залежить від зовнішніх атрибутів успіху, як-от гроші, слава, перемоги, завоювання тощо. Вони є більш контрольованими, ніж люди, але є переважно непередбачуваними в довгостроковій перспективі.

На Третій стадії люди покладаються на жменю стосунків та зусиль, які довели свою життєздатність та цінність упродовж попередньої стадії. Вони є надійнішими. І нарешті, на Четвертій стадії ми якомога довше залишатимемося лише з тим, чого вже досягли.

На кожній наступній стадії почуття щастя дедалі більше ґрунтується на внутрішніх, контрольованих цінностях і дедалі менше — на зовнішніх чинниках, які мають властивість постійно змінюватися.

МІЖСТАДІЙНИЙ КОНФЛІКТ

“Another Brick in the Wall” © MGM

Пізніші стадії не замінюють попередні стадії. Вони перетікають у них та перевершують їх. Люди Другої стадії все ще непокояться тим, чи схвалює і сприймає їх суспільство. Просто вони переймаються вже чимось більшим, ніж просто суспільним схваленням. Людям Третьої стадії все ще не дає спокою випробування власних обмежень. Але вони вже більше турбуються за взяті на себе зобов’язання.

На кожній зі стадій відбувається переставлення життєвих пріоритетів. Саме через це під час переходу з однієї стадії до іншої дуже часто трапляється спад дружніх стосунків та відносин. Наприклад, ви з вашими друзями перебуваєте на Другій стадії. І тут раптом ви стаєте розсудливішим, берете на себе зобов’язання й починаєте працювати на Третій стадії. Тоді, коли ваші друзі все ще залишатимуться на Другій стадії, а ви підете далі, відбудеться ґрунтовний розрив ваших власних та їхніх цінностей, який буде важко здолати.

Узагальнюючи сказане, зауважимо, що люди переносять сприйняття власної активної стадії на оточення. На Першій стадії люди оцінюватимуть інших за кількістю отриманих від суспільства схвалень та заохочень. Люди Другої стадії судитимуть на підставі здатності інших випробовувати власні обмеження й готовності йти на нові випробування. Люди Третьої стадії даватимуть оцінку, зважаючи на вагу взятих на себе зобов’язань та здатність до досягнень. На Четвертій стадії люди судитимуть інших за життєвими переконаннями та за тим, чому було присвячене їхнє життя.

ЦІННІСТЬ ЖИТТЄВОЇ ТРАВМИ

“Forrest Gump” © Paramount Pictures

Самовдосконалення часто уявляють, як рожевий квітучий поступ від невігластва до просвітлення, що передбачає купу радості, гарцювання в ромашкових полях і плескання в долоні кількох тисяч людей на семінарі, за відвідини якого ви переплатили надто багато.

Але правда полягає в тому, що переходи між стадіями зазвичай спричинюють життєві травми або трагедії, які трапляються в житті. Після моменту, як ви побували на порозі загибелі. Розлучення. Нещасливе кохання або смерть коханої людини.

Такі травми спричиняють відступ назад та переоцінку наших найглибших мотивів та життєвих рішень. Це дає нам змогу порефлексувати, чи наші стратегії гонитви за щастям взагалі працюють.

ЩО НАС ЗАТРИМУЄ

“Matrix” © Warner Bros.

Одна й та сама річ нас затримує на кожній зі стадій: відчуття власної невідповідності.

Люди затримуються на Першій стадії через відчуття, наче вони якимось чином відрізняються від усіх інших. Тоді всі їхні зусилля спрямовуються на те, щоби відповідати суспільно-прийнятному óбразу, який очікують у них побачити навколишні. Але хоч які зусилля вони докладають, їм завжди видається, що цього недостатньо.

Люди Другої стадії затримуються через думку, наче вони повинні працювати ще більше, ще краще, займатися ще чимось новим та захопливим, удосконалюватися в чомусь. Але скільки всього вони б не робили і хоч як важко вони працюватимуть, завжди здається, що цього недостатньо.

На Третій стадії люди зупиняються через побоювання, ніби вони ще не досягли достатньої вагомості та впливу в тій діяльності та справах, яким себе присвятили. Але їм теж завжди видається, що вони замало роблять для цього, попри всі докладені зусилля8.

Дехто навіть стверджуватиме, що на Четвертій стадії люди також можуть відчувати неспокій та тривогу, що їхня спадщина не матиме достатнього впливу на майбутні покоління, і чи існуватиме вона взагалі. Вони чіпляються за цю думку й зациклюються на ній, пропагуючи свої надбання та цінності до свого останнього подиху. Таким також ніколи не здається, що зробили вже достатньо.

Виходом із кожної зі стадій у таких випадках буде зворотний поступ. Щоби пройти Першу стадію, ви мусите визнати, що ви не стогривнева купюра, яка подобається всім без винятку. Тому необхідно припинити намагання задовільняти весь світ і натомість почати приймати рішення задля себе.

Щоби вийти з Другої стадії, ви повинні змиритися з тим, що ніколи не зможете досягнути всього, про що мрієте й отримати все, чого бажаєте. Тому потрібно спрямувати свої зусилля лише на ту справу, яка дійсно має для вас значення, і повністю їй себе присвятити.

Щоби пройти Третю стадію, необхідно усвідомити, що час та енергія є обмеженими ресурсами, і тому варто перевести свою увагу на те, щоби допомогти іншим продовжити розпочату вами справу.

Щоби просунутися через Четверту стадію, ви маєте визнати невідворотність змін і те, що вплив особистості, хоч якою могутньою, впливовою та величною вона є, врешті-решт також розсіється.

І тоді життя триватиме.


Примітки автора

1 Часто це відбувається тому, що дорослі чи суспільство загалом самі затримуються на Першій стадії.
2 Деякі люди, що залишаються на Першій стадії, затримуються там через власне переконання у своїй нездатності коли-небудь «вписатися» в довкілля. Такі люди зазвичай стають жертвами певних форм втеч від реальності, депресій або маній.
3 Я узяв слово «нормальний» у лапки, бо що, до дідька, є насправді нормальним?
4 Стадії можуть до певної міри накладатися одна на одну. Перехід між ними ніколи не буває миттєвим. Він відбувається поступово, часто через емоційний стрес та значні життєві пертурбації.
5 Це стосується виняткових особистостей, які є достатньо талановитими та спроможними на те, щоби залишатися так само вельми впливовими та доречними впродовж своїх 70 та 80 років. Третя стадія не закінчується доти, доки прагнення до спокою та тиші не переважить спроможність впливати на зміни в цьому світі. Деякі люди помирають, ніколи не покидаючи Третьої стадії.
6 Більше на цю тему можна дізнатися з роботи Ернеста Бекера «Заперечення смерті» (праця англійською мовою, українського перекладу статті наразі немає.— Прим. перекл.).
7 Дослідження показують, що загалом люди стають щасливішими й задоволенішими впродовж свого життя.
8 На це також можна подивитися з позиції, що люди, які затрималися на Другій стадії, відчувають потребу в розширенні горизонтів власного досвіду, тоді як люди Третьої стадії відчувають брак глибини цього досвіду.

Марк Менсон

Поділитися текстом...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter