Що таке гроші?

Що таке гроші?

Про гроші та їхню сутність через призму мистецтва

Уривок із книги Джона Гіґза «The KLF — хаос, магія й гурт, який спалив мільйон фунтів»

The KLF — хаос, магія й гурт, який спалив мільйон фунтівЗі всіх незручних питань, які можуть постати перед людиною, найнезручнішим є питання про гроші та їхнє значення. Відомо, що гроші втілюють у собі певну цінність і діють у якості посередника при обміні. Однак це говорить лише про те, що роблять гроші, а не те, чим вони є.

Сучасні гроші вже давно не визначають цінність чогось матеріального — як, наприклад, певної маси золота чи срібла. Невелика частина грошей ще досі існує в матеріальній формі прямокутних клаптиків паперу або круглих шматків металу, однак основна грошова маса нині здебільшого перебуває всередині комп’ютерів, у віртуальному просторі нулів та одиниць. Теперішня грошова система називається «фіатні гроші», тобто гроші створені з повітря. Але як же такі гроші можуть чогось вартувати?

Алан Мур
Алан Мур, англійський письменник, автор багатьох відомих графічних романів: “V означає Вендетта”, “Вартові” та інших.

Замість того, щоби шукати відповідь у книжках з економічних теорій, краще зазирнути до Алана Мура і його визначення поняття «магія».

Гроші є ідеальним прикладом того, чого не існує, але поводиться так, ніби існує. Гроші мають цінність тільки тому, що ми переконані в цьому. Це переконання, яке поділяють як люди, так і уряди, є загальноприйнятою оманою, захищеною відповідними інституціями та законами […]. Воно дуже стійке, бо дуже корисне, адже віра в цінність грошей є необхідною умовою існування майже всього сучасного суспільства та культури. Проте, окрім віри вашого сусіда в силу долара, фунта чи євро, немає жодних інших доводів, які б доводили їхню цінність.

“Віримо в Бога” (напис на банкноті Федерального резерву США)

Грошам властивий рух. Немає жодного значення, на які потреби вони йдуть — у грошовій системі відсутні моральні цінності. Найважливішим є те, щоби гроші безупинно перетікали з одного місця в інше: використовувалися, тринькалися, зароблялися, вкладалися, знімалися, знову витрачалися і так далі. Єдиним збоченням із погляду грошей було б постійно виймати їх з обігу.

Причина такої властивості виходить з основ фінансової системи та з практики стягувати відсотки за користування грішми. Сьогодні всі гроші випускаються під позики. Іншими словами, центральний банк фізично надрукує гроші лише тоді, якщо хтось попросить їх у борг. Ваш підпис під угодою на іпотеку створить нові гроші, які ви позичите в банку. Банк надає вам необхідну суму під певний відсоток за свої послуги.

Щасливе молоде подружжя підписує договір іпотеки
Щасливе молоде подружжя підписує договір іпотеки

Такий підхід є настільки поширеним, що здається абсолютно нормальним. Однак виникає питання — звідки беруться гроші на виплату відсотків?

Найкраще це пояснити на такому прикладі. Уявімо, що в новій країні відкрився новий банк. Він випускає нову валюту, назвемо її шилінг. Тепер уявімо, що цей банк залучає десять клієнтів, кожен із яких бажає взяти в кредит десять шилінгів. Банк позичає гроші під десять відсотків, тобто кожен клієнт мусить повернути банку одинадцять шилінгів. Однак яким чином усі десятеро зможуть повернути по одинадцять шилінгів, якщо в них не те, що немає такої суми, але і взагалі не існує такої кількості шилінгів? Кожен тепер мусить знайти спосіб, як заробити додатковий шилінг у когось із решти позичальників. Ось тут і виникає конкуренція. Якщо в одного з боржників закінчаться всі гроші, тоді дев’ятеро зможуть розрахуватися з банком. А невдасі нічого більше не залишиться, як узяти нову позику в тому самому банку. Відповідно створюються нові гроші, і у такий спосіб економіка зростає.

Вигнання торговців з храму
“Вигнання торговців з храму” (Міклош Хабершак, Августинський костел в Кракові)

Так було не завжди. Протягом довшого часу існування людства така схема була під повною забороною. Слово «лихварство» в сучасному тлумаченні означає надання грошей у борг під надмірні відсотки, але початкове його значення було позичання під будь-який відсоток взагалі. Письмо розвинулося пізніше за гроші, тому ми не знаємо напевне, як далеко в часі простягалася ця заборона, або чому ідея з відсотками спричиняла в наших предків із Бронзової доби таку відразу. Але ми точно знаємо, що найперші приписи недвозначно забороняють лихварство. В історії про вигнання торговців Ісус поперекидав столи в храмі саме через те, що його розлютили міняльники грошей, які відкрито лихварювали. Вважається, що Ісус був вельми миролюбним чоловіком, і зважаючи те, що інші гріхи та людські кривди не спричиняли в нього такої різкої реакції, можна собі лише уявити серйозність ситуації. Серед інших, хто засуджував лихварство, були Платон, Мойсей, Магомет, Аристотель та Будда. Якщо товариство такого штибу доходить до спільної думки, чи не варто було б і нам глибше замислитися над оцінкою цього явища?

Чому заробляння грошей на позиках було неприйнятним у давнину? Є версія, що ця практика йшла в розріз із природним перебігом речей. Матеріальні блага створювалися завдяки людській праці, тоді як накопичення багатств без докладання зусиль сприймалося як щось протиприродне, наче тиранія чи крадіжка. Лихварство вважалося корупцією, раковою пухлиною у фінансовій системі, яка могла порушити рівновагу і звести економічний розвиток нанівець.

Але якщо лихварство в його початковому розумінні було аж таким табу, як воно стало загальноприйнятим і перетворилося на основу сучасної економіки? Велику частину відповіді можна знайти в приписах різних релігійних течій. Лихварство все ще заборонене в ісламі, але, з розвитком складних банківських систем ісламських держав, замість відсотків тепер там передбачені численні стягнення. Так їм вдається залишатися вірними, якщо не духу, то хоча б букві антилихварських законів. Іудаїзм пішов шляхом заборони лихварства тільки між іудеями, тобто стягнення відсотків із не-іудеїв дозволялося. Тому іудеї могли подорожувати до не-іудейських громад і слугувати там позичальниками. Це допомогло їм накопичити чималі багатства, але й із плином історії також сприяло зростанню ворожого до себе ставлення.

Король Англії Генрі VIII

У християнстві лихварство було заборонене папським указом, однак все змінилося, коли король Генрі VIII розірвав стосунки з Римом і оголосив себе главою англійської церкви. Він постановив, що релігія тепер не заперечує лихварство — крок, який деякі економісти вважають вирішальним для початку золотого віку Єлизаветинської епохи.

Стягнення відсотків за позики формально все ще заборонено Католицькою Церквою, але на практиці ніхто вже не надає цьому бодай найменшого значення.

[…]

Відсотки не є основною рисою економіки. Це концепція, яку застосували до результатів праці та благ матеріального світу. Те, що в нашій економічній системі існують такі поняття, як відсотки та лихварство, є суто історичним вибором. Історія знала періоди економік, не орієнтованих на отримання відсотків. У таких системах гроші поволі втрачали свою вартість, їх знецінював час. Можна навести приклад із зерновими запасами, які за зиму порідшають через дію мишей та інших шкідників. Кількість вивезеного навесні зерна неодмінно буде меншою за кількість завезеного перед зимою. Така властивість грошей спонукала якнайшвидше їх використати — замість накопичення доцільніше було пускати гроші на будівництво або власну справу. У цій моделі вітався швидкий та вільний грошовий обіг, а відкладати гроші було невигідно.

Світ знав часи, коли спати на грошах було не дуже розумною ідеєю (кадр з серіалу “Пуститися берега”, © AMC)

Однак перевагу надали відсотково-орієнтованій системі, бо вона штовхає до економічного розвитку. І справді, без постійного розвитку неможливо сплачувати банківські відсотки — тоді система може зазнати краху. Банки вельми зацікавлені у вашому економічному зростанні, бо без додаткових зусиль із їхнього боку ваші потуги автоматично конвертується в нові прибутки для банкірів. З цієї причини економіка сталого стану є для банків невигідною. Це реміснику може здатися обґрунтованим із року в рік виконувати однаковий обсяг роботи, щоби заробити удосталь грошей на пристойне життя. Але наша теперішня система так не працює. Наявність позикових відсотків, тобто за початковою дефініцією — лихварства, вимагає від економіки постійного зростання. На практиці це означає, що з кожним роком працювати треба дедалі більше.

Впевненість у тому, що беззупинний ріст є здійсненим, природним та невідворотним явищем, стала всюдисущою. Вона оточила себе захисними мурами законів та виставила на вежах захисників — самовпевнених експертів-економістів. Однак у цьому є досить суттєва проблема. Вічний розвиток не є можливим, хоч що б не кричали експерти.

Доповідь Римського клубу “Межі зростання”

Часто це твердження пояснюється в площині довкілля. У середовищі, де кількість невідновних природних ресурсів є обмеженою, постійний розвиток неможливий. Це було темою першої доповіді Римського клубу 1972-го року, під назвою «Межі зростання». Упродовж багатьох років її рясно поливали критикою прихильники «вічного розвитку» — політики та економісти, прикриваючись невичерпністю людського генію й тому подібними аргументами.

Насправді ж не варто навіть звертатися до прикладу з природними ресурсами, щоби довести хибність їхніх тверджень. За експонентного зростання навіть невисокі річні відсотки ведуть до подвоєння лише за одне покоління, а згодом перетворюються на зовсім абсурдну суму. Фізик Том Мерфі вирахував, що прогнозований обсяг споживання енергії на Землі через 1400 років буде рівним енергії Сонця, а через 2500 років — досягне рівня енергії галактики з 100 мільярдом зірок. 2500 років за людськими мірками це не так уже й довго — ми все ще читаємо книги, написані 2500 років тому.

Такого, звичайно ж, не станеться.

Щоби зрозуміти, чому, розглянемо базовий приклад із частинкою, яка рухається з прискоренням у просторі. Як відомо з праць Ейнштейна, енергія та матерія тісно пов’язані між собою. Коли частинка отримує енергію розгону — збільшується її маса. Зі збільшенням маси частинка потребує ще більше енергії для прискорення, що призводить до подальшого зростання маси, подальшого збільшення енергії й так далі. Саме з цієї причини швидкість світла є сталою обмеженою величиною. Фотони не можуть прискорюватися вічно.

Альберт Ейнштейн закликає економістів схаменутися (малюнок з сайту https://josephmuciraexclusives.com/albert-einstein/)

Простіше кажучи, збільшення маси об’єкта зводить нанівець сили, прикладені для його подальшого росту. Очевидно, що дія цього закону поширюється на все. Можливо, це і є причиною того, що економіки не можуть розвиватися беззупинно, так само, як і фотони не можуть рухатися швидше.

 

Наприкінці XX століття такий аргумент вважався єрессю. Колапс світової економіки був немислимим. Система вважалася міцною, стійкою та здатною до самовідновлення, а безперебійну роботу ринків оберігала магічна «невидима рука». Засліплені короткостроковими перспективами й підживлені самопереконанням у можливості та цілковитій нормальності постійного зростання, політики з економістами не помічали у своїй економічній моделі жодних вад. Це спливло з приголомшливого свідчення Алана Грінспена на слуханнях Палати представників США в справі глобальної фінансової кризи початку XXI століття. Колишній голова Федерального резерву зізнався:

«Я помилявся, гадаючи, що власні інтереси організацій — банківських та інших установ, були найкращим захистом акціонерів та грошових внесків їхніх вкладників.»

Коли голова комітету Генрі Ваксмен, запитав Грінспена:

«Тобто ви усвідомили, що ваше світосприйняття і ваша ідеологія були хибною й непрацездатною?»

той відповів:

«Абсолютно вірно. Власне, що мене й шокувало, адже понад сорок років я працював із вагомими доказами безвідмовності нашої системи.»

Джордж Вашінгтон спостерігає за індексом Доу-Джонса (Нью-Йоркська фондова біржа, 15 вересня 2008-го року)

Ідею невпинного зростання не зачепила неспроможність наших лідерів допустити або обміркувати її безглуздість. Вона таїлася в нетрях колективного несвідомого чи в диких полях ідейного простору Алана Мура, допоки який-небудь необережний дослідник не перечепився б через неї й витягнув на світло.


Кілька років по тому, як спілка «K»1 припинила існування, Білла Драммонда пройняв спалах осяяння:

«Більшість із тих, хто писав та знімав телепередачі про наш вчинок, помилялися. До мене самого справжнє його розуміння прийшло лише згодом. Вони гадали, що спалюючи гроші, ми висловлювали наше ставлення до мистецтва. Але насправді ми використали мистецтво, щоби висловити свій погляд на гроші.»

Це збігається з поясненнями Джиммі Коті того самого періоду:

«Ми прибивали їх [гроші] цвяхами до дошок, щоби знерухомити та не дати їм змоги робити те, що вони хочуть. Йдеться про владу грошей і владу над грішми. Якщо маєш гроші, вони прагнуть керувати тобою, вказуючи, що з ними робити — чи витрачати їх, віддавати, вкладати… Ми просто хотіли здобути над ними владу.»

Спілка «K» — Білл Драммонд та Джиммі Коті

Спілка «K» збиралася позбутися грошей, які залишилися з часів «The KLF»2. Драммонд із Коті повелися так, наче мали справу з брудними грошима, яких потрібно було безпечно позбутися у суто творчий спосіб3. Отже, метою спілки стало очищення й повернення запропащених у шоу-бізнесі душ.

Коті і Драммонд називали спілку «K» творчим об’єднанням, тим самим провокуючи оцінювання своїх дій через призму мистецького світу. У ретроспективі легко зрозуміти, як це сталося. З розпадом «The KLF» вони розуміли, що ще залишалася робота, яку потрібно було доробити разом. Однак що це була за робота? Очевидно, що не музика — вона залишилася в минулому. Але якщо не музика, тоді що? Адже не існувало жодних традиційних «спілок винищувачів брудних грошей» і усталених шляхів «очищення». Тим часом «мистецтво» було достатньо невизначеним поняттям, за яким можна приховати будь-які дивацтва. То ж у Драммонда з Коті не залишалося інших варіантів, окрім проголосити свою спілку творчим об’єднанням.

І чи могли б вони вчинити з грішми інакше4? Розтринькати чи віддати їх означало б підкоритися волі грошей. Бо ж гроші люблять обертатися, рух робить їх могутніми. Навіть якщо прибивати гроші цвяхами до дерева — все-одно хтось невдовзі прийде, вкраде і звільнить їх. Зупинити гроші може тільки фізичне знищення. Але до такого висновку потрібно ще дійти, а він був дуже неочевидним і немислимим на той час.

Спалення мільйону фунтів не можна розглядати, як мистецький акт. Мистецтвом там ніколи не пахло. Це було щось набагато більше і куди банальніше за мистецтво.

Йшлося про знищення грошей.

Йшлося про те, що гроші можна перемогти.


 

1 Творчий тандем шотландця Біла Драммонда (Bill Drummond) та англійця Джиммі Коті (Jimmy Cauty), засновників британського електронного гурту «The KLF» (також відомого під назвами «The Justified Ancients of Mu Mu», «The JAMs», «The Timelords» та іншими), піонерів музичних жанрів ейсід-гауз та ембієнт-гауз кінця 80-х початку 90-х. Філософія Драммонда й Коті базувалася на анархістських та ситуаціоністських течіях, почерпнутих з ізотеричної трилогії «Ілюмінатус!». Проявами їхніх поглядів на сучасне мистецтво та шоу-бізнес стали численні контркультурні заходи та акції на кшталт спотворення рекламних зображень на білбордах, публікацій зашифрованих рекламних оголошень у музичній пресі, екстравагантних виступах на телебаченні — зокрема у популярній музичній передачі британського телебачення «Вершина популярності».

Білл Драммонд оголошує про припинення концертної діяльності на церемонії BRIT Awards (12 лютого 1992-го року)

2 1992-го року Драммонд і Коті оголосили про припинення музичної діяльності неординарним виступом на церемонії оголошення лауреатів британської премії в царині попмузики. Насамкінець виступу Драммонд випустив зі сцени в шоковану звуками важкого металу аудиторію автоматну чергу холостих пострілів. Невдовзі митці вилучили з продажу і знищили весь музичний каталог гурту «The KLF», у такий спосіб офіційно припинивши його існування.

3 На гонорари від музичної діяльності Драммонд із Коті заснували творчу спілку «K» та оголосили про присудження премії «найгіршому британському художнику року» в розмірі 40 тисяч фунтів. Короткий список претендентів на премію спілки був ідентичним списку претендентів на одну з найпрестижніших нагород у світі сучасного мистецтва — премію Тернера в розмірі 20 тисяч фунтів. Церемонії обидвох нагород відбулися в один і той самий день — 23 листопада 1993-го року. Премію Тернера вручили в приміщенні лондонської галереї «Тейт» молодій британській скульпторці Рейчел Вайтред. Водночас через дорогу від галереї відбувалася акція спілки «K», на якій переможницею теж оголосили Вайтред. Перед цією подією митці також провели експозицію робіт під назвою «Гроші — солідна маса готівки» («Money — A Major Body of Cash»).

4 23 серпня 1994-го року дует влаштував акт спалення решти грошового фонду спілки «K» та залишку гонорарів із часів діяльності «The KLF» в розмірі одного мільйону фунтів стерлінгів. Через рік після цієї події митці оголосили мораторій на діяльність спілки, зобов’язавши один одного не згадувати та не обговорювати акт спалення протягом 23-х років. Свої зобов’язання вони скріпили підписами на капоті орендованого автомобіля, який зіштовхнули з урвища шотландського мису Врез. З попелу від спалених грошей потім випекли цеглину.


 

P. S.

23 роки після акту спалення Драммонд і Коті знову випірнули на поверхню інформаційного простору, з’явившись на фургоні для продажу морозива біля ліверпульської книжкової крамнички під назвою «Новини нізвідки» («News from Nowhere») рівно 23 секунди по опівночі, 23 серпня 2017 року. Там вони влаштували презентацію нової книги «Двадцять Двадцять Мри! Мрилогія», яка вийшла під псевдонімом «Справедливі Мудреці Му Му» («The Justified Ancients of Mu Mu») — назвою, запозиченою з трилогії «Ілюмінатус!» і часів «The KLF».

Ліверпуль, 23 серпня 2017 року (автор світлини: Tim Collins)
Цеглина “Піраміди людей” (з сайту mumufication.com)

У теперішні часи дует працює над проектом «Мумуфікація» («Mumufication») — у співпраці з місцевим похоронним бюро зводить у передмісті Ліверпуля «Піраміду людей», в основі якої лежить цеглина з грошового попелу. Завершена конструкція міститиме 34592 цеглини, у кожну з яких закладатиметься капсула зі спаленими рештками людини, яка за життя забажає, щоби після смерті її попіл потрапив до цеглини, яку відішлють на будівництво піраміди (цеглини можна придбати на сайті проекту).

P. P. S.

1-го січня 2021 року, несподівано для всіх, хіти колишніх музичних проектів творчого дуету з’явилися у вигляді збірки «Тверда логіка 1» («Solid State Logik 1») на найбільших стрімінгових сервісах світу (Spotify, Apple та ін.). Про цю подію було повідомлено двома плакатами, наклеєними напередодні під одним із залізничних мостів Лондона та на новоствореному офіційному YouTube каналі.

Далі буде…

Поділитися текстом...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter