Стара Буссана — місто поза часом та простором

Стара Буссана — місто поза часом та простором

Стара Буссана
Стара Буссана якою вона насправді є. Художник невідомий.

Італійська рів’єра славиться найкращими в Італії пляжами, які простягнулися від Генуї вереницею затишних містечок – Савона, Альбенга, Імперія – аж до фестивального Санремо й далі на захід. Минаючи дороге серцю (й гаманцю) кожного туриста Монако, Лігурійське узбережжя плавно переходить у славетний Лазурний Берег, з якого ваблять аристократичною атмосферою Ніцца та Канни.

Є в Лігурії й цілком особливі, нетуристичні місця, які разюче відрізняються від того, що зазвичай бачить пересічний турист, подорожуючи автом цією частиною трансіталійської магістралі. Одним із них є Буссана Веккія (в перекладі з італійської – Стара Буссана) — місто-привид, розташоване над околицями Санремо, в провінції Імперія. 1887-го року воно було зруйновано землетрусом, а з 60-х років минулого століття перетворилося на поселення вільних митців і стало притулком для художників-гіппі з усієї Європи. В жодному іншому місті мені не зустрічалася така концентрація вільного мистецтва та творчості, як в Старій Буссані. Порівняння не зовсім доречне, але якби існував детектор «креативного випромінювання», на кшталт лічильника Гейгера (лічильник Мікеланджело?), він би точно зашкалював на кожному куточку цього мініатюрного містечка. Проте, розповім все по порядку – як ми туди потрапили, що побачили і якими враженнями сповнилися.


Наш підхід до подорожей є доволі простим. Обираємо регіон, який хочемо для себе відкрити, і шукаємо на карті Airbnb-житло з прийнятною ціною та схвальними відгуками. Важлива умова – визначні місця (архітектурні та природні пам’ятки, гори, річки, озера, моря, водоспади тощо) мусять бути не далі, ніж годину-півтори їзди автомобілем від місця дислокації. По-перше – таким чином ми економимо на житлі. Навіщо переплачувати за готель в Монако, якщо можна зняти пристойну квартиру в італійській Альбісолі і звідтам мати змогу відвідувати і Монако, і Геную, і Турин, і Сан Ремо?

Від Альбісоли до Монако — півтори години з вітерцем
Від Альбісоли до Монако — півтори години з вітерцем.

По-друге, «консервований» відпочинок, на кшталт «олл-інклюзів» готелів та гуртових екскурсій – не для нас. Ми любимо сповна зануритися у місцевий триб життя та відчути його таким, яким воно є, без зайвих прикрас. І по-третє, свобода пересування, яку дає автомобіль, дозволяє вільно «міксувати» пасивний відпочинок з активним. Дні «нічого-не-роблення» на місцевому пляжі чергуються з вилазками до місцевих цікавинок – сусідніх містечок, регіональних пам’яток чи визначних місць, природних або архітектурних.

Дзвін щоранку о сьомій — щоб не проспати враження цілого дня.

Головне при цьому – цілковита відсутність будь-яких завчасних очікувань від подорожі. Повна відкритість невідомості, яку приховують будь-які мандри, разом із спонтанністю вибору шляху та пункту кінцевого призначення – все це дозволяє щоразу отримувати справжню насолоду від подорожі та привезти додому якнайбільше вражень.

Отже, метою літа-2019 стала італійська Лігурія. Ми розквартирувалися в Альбісолі, звідки, як я вже писав, можна потрапити до багатьох цікавих місць, міст та містечок. Наш відпочинок чергувався «лінивими» днями на місцевому пляжі з днями інтенсивних вилазок на авто в межах сотні-півтори кілометрів.

Пляж і спокій в Альбісолі.
Пляж і спокій в Альбісолі.

Одного дня я планував маршрут до Санремо і вичитував в інтернеті, що цікавого можна побачити в місті. Аж тут раптом око цілком випадково зачепилося за комбінацію слів «Artistic village Bussana Vecchia» (творче поселення Буссана Веккія). Сам будучи митцем в душі, я не зміг просто так пройти повз цю комбінацію слів, і почав ретельніше допитувати Гугл, що він знає про це місце. Кілька ресторанчиків, мистецькі галереї, крамничка свічок ручного виготовлення… Наче вартує уваги. Тим паче, що це на шляху до Санремо, куди ми й так зібралися, а отже можна зробити невеликий detour. Наступного дня, заклавши в навігацію проміжний пункт Bussana Vecchia, ми вирушили в дорогу.


Вулички Санремо.
Вулички Санремо.

До поселення, яке розташоване на вершині пагорба, веде вузький асфальтовий серпантин. Він починається з узбережжя, де розташоване нове місто – Нова Буссана, побудованого після того ж землетрусу 1887-го року. Ми тричі заблукали — один раз, коли Гугл-мапи завели нас до дороги, на якій стояла дошка зі зробленим від руки написом італійською: «Проїзду до старого міста немає!». Вдруге — коли я спробував схилити навігацію на інший шлях, однак замість Старої Буссани ми заїхали в передмістя Санремо. Тоді ми вирішили зробити перерву, відновити сили, і першу частину дня присвятити прогулянці по фестивальному місту — нашому основному пункту призначення. Втретє ми заблукали, коли я практично вручну виставив маршрут, і, здавалося, що врешті знайшов таки заповітний шлях. Однак в картографів з Кремнієвої долини був інший задум, і вони знову привели нас до вже знайомої таблички, просто цього разу — іншою дорогою. Я сказав дружині: «Це вже справа принципу. Тепер ми просто мусимо туди потрапити».

Неподалік від місця з табличкою виднілася невисока будівля, яка виявилася невеликим сумермаркетом. Ми під’їхали на паркувальний майданчик, де я вирішив розпитати дорогу в когось з місцевих. Мішаниною англійських та італійських слів ми порозумілися, і я отримав точні вказівки: “Гугл не слухати, їхати до супермаркета Carefour, звернути праворуч, проїхати під мостом, минути супермаркет, далі слідувати за вказівниками, які вже заведуть прямісінько до Старої Буссани.” Я спромігся все це запам’ятати та відтворити в потрібній послідовності. І, о чудо, ми потрапили на вірний шлях!

Дорога до Старої Буссани
Дорога до Старої Буссани після з’їзду з автостради: ліворуч — версія Гугл-мап, праворуч — вірний шлях.

З підніжжя пагорба догори веде настільки вузька колійка, що на ній навряд чи зможуть розминутися два легковики. Їхати було трохи лячно, заспокоювали лише розташовані подекуди на поворотах «кишені», де можна було ховатися від зустрічного транспорту. Однак, на щастя, назустріч нам так ніхто і не трапився, і ми без пригод доїхали до вершини, а точніше – до верениці припаркованих на узбіччі машин. Вони недвозначно вказували на те, що нога туриста туди таки ступає, незважаючи на навігаційні труднощі. Ми залишили машину, пройшли ще із сотню метрів пішки, і ось — перші будівлі Старої Буссани випірнули перед нами, наче з дитячої книжки-розкладайки.

За столиком в ресторанчику La Casaccia.
За столиком в ресторанчику La Casaccia. Поза кадром лишилися — пиво, прошутто, втомлені дружина та син.

В першому будинку виявився затишний ресторанчик зі столиками при дорозі. Їх вигляд натякав нам, що негоже сприймати мистецтво втомленими та голодними. Тому, незважаючи на передверчірній час, коли сутінки вже насувалися з гір (була майже сьома година вечора), ми одностайно вирішили трохи перепочити та відновити сили кількому кухлями пива з тарілкою прошутто. Пиво принесли одразу, а ось на їжу довелося чекати ще десять хвилин, бо кухня починала працювати лише з сьомої (навіть для такої простої речі, як нарізка прошутто). Зрештою це дало нам достатньо часу на перепочинок та споглядання краєвиду, який відкривався з дороги на узбережжя. Втамувавши голод та спрагу, готові до нових вражень, ми врешті зайшли до міста.

Перше, що відчуваєш, коли потрапляєш в довгі тіні перших будинків, це тиша. Тут не ганяють на оглушливо тріскучих моторолерах, як в Санремо. Не зриваються з місця на світлофорах спорткари, як в Монако. Тут немає людської метушні, як в Генуї. Навіть велосипедів немає. Їм просто немає як тут їздити — вулички та провулки надто вузькі, а бруківка, якою вони вимощені надто нерівна. На додачу стрімкі підйоми та спуски роблять з цілого містечка суцільну пішохідну зону — безпечну, екологічно чисту та корисну для здоров’я.

Вулички Старої Буссани.
Вулички Старої Буссани.

Не маючи достатньо простору, деревця та зелень тут дивовижним чином викручуються з малих та великих вазонів або пробиваються прямо з кам’яних парканів та стін будинків. Місцеві мешканці (які, нагадую, в більшості своїй — митці в першому або другому поколіннях) пораються у своїх галереях-крамничках, збираються на каву навколо виносних столиків біля тих же крамничок, або просто відпочивають, мружачи очі в тіні зелено-кам’янистих стін затишних подвір’ячок.

На кожному кроці натрапляєш на мистецькі крамнички з різноманітним крамом. Вони, власне, і складають майже увесь міський il commercio. Ще є кілька ресторанчиків, де можна випити кави або поїсти піцци, один театр та навіть джаз-клуб, який відчиняється лише раз на тиждень — щочетверга увечері. Створені старобуссанськими майстрами художні вироби є справжньою знахідкою для всіх, хто полює за автентичним handmade. Більшість витворів навіть забороняється фотографувати, аби зберегти їхню неповторність. І тут є до кольору до вибору — полотняні наплічники з чудернацькими візерунками, шкіряні сумки з філігранним ручним тисненням, зроблені зі старого металевого начиння химерні декорації, художня кераміка, розписи на дереві, живопис на полотнах, бронзові статуетки, полотняний одяг та прикраси на будь-який смак. Від усього віє любов’ю до вільного мистецтва.

Крамниця декоративних свічок Studio W+J.
Крамниця декоративних свічок Studio W+J. (автор світлини: Xander N)

Найбільше враження на нас справили свічки ручної роботи з крамнички, розташованої в будиночку на площі La Piazzetta, неподалік від руїн каплиці di San Giovanni Battista. До майстерні-студії можна потрапити через побілену вапном арку, в якій немає де розминутися двом людям. Якщо зазирнути крізь вітрину, приміщення здається зовсім крихітним, але коли потрапляєш всередину, опиняєшся у прохолоді химерного багаторівневого лабіринту сліпуче білих, яскраво освітлених стін із картинами, плакатами, листівками й прикрасами.

Нас вітає власниця крамниці Яна — висока сивоволоса жінка років 60-ти. Оглядаючи стіни і стенди з крамом ми познайомилися ближче і розговорилися. Дізнавшись, що ми з України, вона несміливо запитала, чи розмовляємо ми російською, бо сама вона родом з Праги, але вийшла заміж за австрійця і довгий час прожила у Відні. Перекинувшись кількома фразами російською, ми знайшли кілька спільних слів з української і чеської, посміялися, і далі продовжили спілкування німецькою (хоча Яна також вільно володіє й англійською).

Свічки ручної роботи — до кольору до вибору.

Її чоловік був професором хімії і винайшов рецептуру воскової суміші, за якою почав виготовляти декоративні свічки. До поселення подружжя переїхало наприкінці 90-х і поселилося в будиночку, в якому тоді не було ані світла, ані води. Кілька років пішло на те, щоб власними силами відновити приміщення і зробити його придатним для життя. Згодом вони облаштували свічкову майстерню з крамницею і залишилися жити в Старій Буссані. Зовсім нещодавно чоловік, якого звали Вольф, пішов з життя, і Яна залишилася одна. Дітей в пари не було, тому передати секрети свічкового ремесла тепер нікому — після того, як розпродасться залишок виготовлених свічок, жінка закриє крамницю і поїде до міста.

Дві свічки зі студії “Вольф + Яна” поїхали з нами додому.
Дві свічки зі студії “Вольф + Яна” поїхали з нами додому.

Ми надовго “залипли” на полицях зі свічками всеможливих кольорів, розмірів та форм. Незважаючи на їх неймовірну кількість, серед них неможливо було знайти дві однакові, або бодай подібні. Було дуже шкода чути, що більше нікому виготовляти такі по-справжньому красиві речі. Придбавши кілька виробів, які впали нам в око, я попросив у Яни про всяк випадок її візитівку, ми тепло попрощалися і вийшли із крамниці у вечірні сутінки.


Далі ми бродили Старою Буссаною, поки зовсім не стемніло й інші туристи вже встигли роз’їхатися. На вуличках нам лише зрідка траплялися поодинокі постаті місцевих. Одна жіночка зупинилася біля зачиненої брами і наполегливо, по-сусідськи, смикала за мотузку. Мотузка була прив’язана до невеликого але гучного дзвінка, який звисав з вікна на другому поверсі. Очевидно, жіночка мешкала поряд і зайшла до сусідів по сіль або по сірники. Навряд чи по запальничку або по пароль на вай-фай. У напівпідвальному вікні навпроти брами спиною до нас сидів, спершись на ґрати, плюшевий ведмедик. Його сумна постать підказувала нам, що прийшов час казати цьому місту «O bella ciao». Здалося, що він ледь помітно кивнув нам на прощання, і тьмяні коридори вулиць провели нас, зітхаючих від втоми і вражень, останніх на сьогодні туристів, до виходу з цього таємничо-прекрасного міста.


Завдяки Гугл-мапам ви можете у будь-який час здійснити невеличку віртуальну прогулянку Старою Буссаною , щоб надихнутися на майбутню подорож до цього міста. Плануючи відвідини, обов’язково дізнайтеся, коли відчинений буссанський джаз-клуб. Цього разу, через спонтанність наших планів, ми не потрапили до нього. Однак я плекаю надію ще раз приїхати сюди і неодмінно послухати живу музику – під зварену з джазових нот каву, в місті, стіни якого огортають теплом всіх закоханих у вільне мистецтво людей.

Джазовий концерт в церковних стінах.


P. S.

На сайті Change.org дотепер проводиться кампанія зі збору підписів під петицією «Зберегти Стару Буссану». Її мета — не допустити передачу міста під адміністративне керування міста Санремо та не дозволити місцевій владі виселити мешканців міста:

Впродовж останніх 60-ти років мешканці Старої Буссани зберегли та відбудували зруйноване у 1887 році поселення.

Нам, митцям та ремісникам, які живуть та працюють в Старій Буссані, вдалося перетворити це місце на неповторну оазу творчості.

Проте кілька тижнів тому Італійський департамент державної власності (Demanio) надіслав усім мешканцям акти розпорядження майном на десятки тисяч євро, називаючи нас “окупантами”, замість визнання наших зусиль з відновлення міста та збереження у ньому життя.

З 2018 року департамент держвласності планує передати Стару Буссану під повне підпорядкування місту Санремо.

Ваші підписи допоможуть нам, повноправним мешканцям та хоронителям міста, у перемовинах із містом Санремо про подальшу долю Старої Буссани.

Жодне рішення не може бути прийняте без участі мешканців міста!

Боротьба досі триває — на вересень 2020 року зібрано вже близько 9000 підписів із потрібних 10000.

Стара Буссана. З сайту Change.org
Стара Буссана. З сайту Change.org
Поділитися текстом...
Share on Facebook
Facebook
Tweet about this on Twitter
Twitter